news-photo

Театральна культура на ланцюгу: чи є вихід?

Для сайту reforms.censor.net.ua наш режисер Олександр Білера написав статтю, у якій висловив свої думки щодо розвитку сучасного театру. «Театр – постійний експеримент. Без експеримента і властивого йому ризику театр перетворюється на архів, який буде пропонувати картинку вічного вчора. Театр експерименту – це основна магістраль розвитку сучасного театру в світі. Український театр, на щастя, теж працює із експериментом. У столиці, Ви зможете знайти безліч театрів – це і «Театр Сучасної Драми та Комедії», «PostPlay Театр», «Театр Переселенця», Театр «МІСТ», «Дикий Театр» і ще десятки інших театрів. Таке різноманіття столиці вводить пересічного театрала в оману – більшість вказаних театральних труп існують не завдяки, а всупереч існуючій дійсності – і давайте спробуємо зрозуміти чому. Під звуки пафосного маршу Україна успадкувала "совкову" а точніше ще більшовицьку систему організації культури. Більшовики розглядали культуру як засіб влади. Культура перетворювалася на гвинтик машини пропаганди державного монстра - як і ЗМІ, як і гуманітарна наука. Таким гвинтиком українська культура продовжується лишатися для української держави, а точніше –українських чиновників. Тобто – не засобом духовного розвитку суспільства, а слугою можновладців. Однак смішно було б говорити про Шекспіра який пише "Гамлета" на замовлення Корони, чи О’Генрі який готує "Королі та Капуста" для Державного Департаменту. Організаційно поневолений статус культури фіксується у інституті державного підпорядкування сфери культури через "Управління" та "Департаменти" культури місцевих державних адміністрацій. Державний апарат став спадкоємцем - матеріально-технічної інфраструктури тодішнього сектору культури – кінотеатри, будинки культури, цирки, театри, планетарії, музеї, палаци культури, клуби, парки культури, бібліотеки, філармоній. Та навіть ресурс поневоленої культури чиновники воліють "проїсти". Бо більшість вказаних закладів культури посягнула доволі однотипна доля – продаж або знищення приміщення та відповідне ліквідація закладу культури. Тож крокуючи подібним шляхом останні 26 років Ненька Вкраїна прийшла до доволі прогнозованого та закономірного результату: сектор культури скоротився і законсервувався немов томат у банці cтратегічного військового запасу, закладеного в 50-х роках. Все, що може така радянська "консерва" - вистави, що йдуть на сцені 40 років, паради вишиванок, хорів бабусь, вручення безглуздих нагород від чиновничих інституцій різного рівня і інший фальшивий пафос. А вакуум, що утворюється в результаті культурного фальшування заповнюється Лободою, Пающим Трусами та іншим "культурним продуком" плінтусного рівня. Те, що ці колективи - інший бік совкової моделі, а ніяк не український продукт, підтверджує охоче переміщення "митців" до Москви, так би мовити, до джерел. Маємо на увазі, що це відбувається в умовах збройного конфлікту з Росією за українську ідентичність. Висновок: державна культурна політика створює середовище, в якому виростають вороги українського суспільства. А наслідок цієї культури для справжніх митців - їх масовий відтік за кордон. От і маємо ситуацію, коли, наприклад творець та лідер відомого українського рок-гурту "ФЛІТ" Володимир Новіков сьогодні живе в Америці. І співає англійською. Для американців. Бо тут він нікому не потрібен. Нове як заперечення старого Все те що сьогодні є інноваційним в українському театрі – є поки що результатом праці одинаків ентузіастів. Це люди які власними силами проводять фестивалі, створюють театри, ініціюють проведення концертів, пишуть книги і видають їх за власний кошт. У формі по-суті волонтерських організацій з’являються все нові й нові форми театрів котрі є на даному етапі історії України провідниками між сучасною Україною її актуальністю та громадянином. Ці театри котрі підіймають актуальні соціальні питання в суспільстві. Після тривалого застою завдяки цим театрам почали заявлятись нові течії в театральній галузі. Серед них - документальний театр, Фізичний театр, Перформативний театр це театри театрального центру "Пасіка" та Європейського Культурного Центру "Краків". Їх мистецтво - це відтворення живої сучасної історії глядача або ж живе спілкування через з іншою людиною під час дійства. Тут глядач не є спостерігачем, а учасником гри. Незалежний театр є діалогом між глядачем та актором. В цьому діалогу глядач та митець разом створюють простір терапії найболючішого - депресію через військовий конфлікт на Сході, економічні та соціальні негаразди. Форма такої театральної комунікації відразу стає живою історія без меж і відсторонення глядача від актора. Цей театр включає глядача в процес мислення та стимулює до пошуку шляхів рішення своєї проблеми, його соціальної відповідальності. Незалежний театр маючи різні напрями здатний підіймати гострі питання та бути полем для діалогу виконуючи роль модератора процесу для вирішення спірних питань. Нові театри в Україні виникають не як продовжувачі старих традицій, а по суті як заперечення старого, що давно себе віджило. Парадокс у тому, що зараз навіть складно уявити, який місток можна провести між двома українськими театральними традиціями. Наразі "старий театр" надто добре себе почуває. Він користується масштабною протекцією держави в питаннях фінансування та забезпечення матеріально-технічної бази. Незалежні ж театри мають свободу, але не мають ніякої підтримку. Умови конкуренції нерівні, і говорити про зміну ситуації в найближчому майбутньому нема ніяких підстав. Вихід банальний – дати незалежним театрам фінансування, урівнявши їх у правах підтримки із "старими театрами". І не просто дати, а створити прозорий механізм розподілу коштів на театр і мистецтво загалом. А для цього насамперед потрібно сформувати правила, за котрими учасники театрального процесу в Україні матимуть рівні умови доступу до ресурсу держави. По-перше, необхідно відмовитись від сталого фінансування театральних колективів. По-друге, перейти на проектне фінансування. Це такий фінансовий механізм, де гроші отримують на певний культурний проект. Для цього формується орган, котрий виходячи з засад культурної політики, надає на конкурентних засадах кошти для творчих колективів чи то творчих одиниць. Держава ж на себе бере обов"язкове утримування приміщень та слідкує за належним матеріальнотехнічним станом приміщень. Відповідно для цього існує необхідність сформувати незалежний і професійний мистецький фонд, який буде керуватися виключно цілями розвитку мистецтва, а не додатковими нулями у статках чиновників від культури. Реформу театру потрібно було робити ще 26 років тому. Тому однозначно Україна наблизилась до останніх дедлайнів. Подальше зволікання призведе до природньої смерті цілої галузі. Так довго у похилому віці не живуть.»

Поділитися

Основна мета театру - презентувати сучасний театральний репертуар, який відображає актуальні теми, проблеми сучасного суспільства та заглиблюється у внутрішній світ героїв. Тут працюють талановиті актори, режисери та художники, які несуть на сцену нові ідеї, інноваційні підходи та творчі експерименти.

Впроваджуємо інтерактивні формати взаємодії з глядачами, організовує майстер-класи, театральні лекції та, спрямовані на зближення аудиторії з процесом творчості та театрального мистецтва в цілому. Серед різноманітних вистав, які можна побачити на цьому театральному майданчику, зустрічаються як класичні твори світової драматургії, так і авторські постановки сучасних українських драматургів. Існують вистави для дорослої аудиторії, а також для дітей та сімейного перегляду.

У нас використовуються сучасні технології, артистичне втілення та розмовна англійська, щоб донести своє послання до глядачів і створити неповторну атмосферу у кожній виставі. Незалежно від віку та інтересів, кожен знайде тут щось цікаве та захоплююче для себе.

Форма зворотнього зв'язку